Сержант відмовився виконати наказ командира, і отримав вражаюче покарання 

У Дніпрі мобілізованого сержанта Збройних сил України засудили до 5 років позбавлення волі за відмову виконати бойовий наказ і вирушити на позицію поблизу Бахмута. 

Про це йдеться у вироку Шевченківського районного суду міста Дніпра. 

За матеріалами суду, підрозділи військової частини виконували завдання із захисту територіальної цілісності України в Донецькій області. 28 березня 2024 року приблизно о 10:20 у пункті тимчасової дислокації підрозділу в районі Часового Яру командир 1-ї стрілецької роти оголосив особовому складу бойове розпорядження. 

Згідно з наказом, сформували зведену групу з трьох військових — сержанта та двох солдатів. Саме сержанта призначили старшим групи й відповідальним за виконання завдання. 

Група мала до 13:00 28 березня перейти в оперативне підпорядкування командира 2-ї стрілецької роти, а до 15:00 того ж дня прибути в район виконання бойових завдань батальйону — на позиції відділення «Деркул». Військові мали забезпечити оборону визначених рубежів, не допустити втрати позицій і просування російських сил у напрямку населених пунктів Бахмут і Новий. 

Однак сержант у присутності командування відкрито відмовився виконувати наказ. Оголошення розпорядження та саму відмову зняв на мобільний телефон водій-кіномеханік роти. Надалі цей відеозапис став одним із ключових доказів сторони обвинувачення. 

У суді військовий не визнав провину за ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України — непокора, вчинена в умовах воєнного стану. Він заявив, що є добровольцем, із весни 2022 року намагався потрапити до війська, у 2023 році був мобілізований, брав участь у важких боях біля Бахмута та Сіверська і має статус учасника бойових дій. 

За словами обвинуваченого, він не відмовлявся від присяги, а не виконав наказ через різке погіршення здоров’я. Сержант стверджував, що тривалий час мав сильне запалення нижньої щелепи, через яке згодом у госпіталі Дніпра йому видалили зуби. Також він скаржився на сильні болі у хребті, шиї та грудній клітці через остеохондроз і радикулопатію, що супроводжувалися онімінням ніг. 

Військовий запевняв, що неодноразово просив надати йому медичну допомогу, однак, за його словами, замість лікування його та інших хворих бійців за чотири години провели через військово-лікарську комісію у Білозерську. 

Крім того, сержант назвав бойовий наказ капітана незрозумілим і суперечливим. Він зазначав, що група мала висуватися на передову вдень — о 13:00, що, на його думку, наражало її на небезпеку. Також, за словами військового, трьом бійцям планували видати лише по два бойові комплекти — по два ріжки патронів на кожного. 

Обвинувачений заявив, що не розумів, як із шістьма ріжками патронів утримувати позицію проти чисельних сил противника, зокрема найманців «Вагнера». Також він ставив питання, чому командування заборонило йому використати власний 7-місний автомобіль для підвезення боєкомплекту та евакуації поранених. 

Сержант наполягав, що діяв відповідно до статті 37 Статуту ЗСУ: одразу повідомив про неспроможність виконати завдання через фізичний стан і просив призначити його до евакуаційної бригади. 

Суд розглянув ці доводи, але відкинув їх як неспроможні та спростовані іншими доказами. У вироку зазначено, що придатність військовослужбовця до служби визначається відповідно до профільного положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, а не на підставі суб’єктивних скарг чи медичних характеристик. 

Суд врахував дві довідки ВЛК — від 21 березня 2024 року, тобто за тиждень до інциденту, та від 11 квітня 2024 року, вже після відмови. У них сержанта, попри хронічні захворювання хребта, зокрема протрузії та спондилоартроз, а також повну відсутність зубів, визнали придатним до військової служби без обмежень. Ці рішення ВЛК залишалися чинними й не були скасовані у встановленому порядку. 

Також у справі була довідка начальника медичного пункту частини, капітана медичної служби. У ній зазначалося, що перед оголошенням наказу 28 березня лікарі оглянули сержанта і не виявили об’єктивних підстав, які б за станом здоров’я унеможливлювали виконання бойового завдання. 

Свідки, яких допитали в суді, — командир роти, заступник командира роти та водій — підтвердили факт категоричної відмови. Під час слідчих експериментів у кабінеті слідчого вони відтворили обстановку подій і заявили, що бойовий наказ зачитували вголос, чітко, з відстані близько двох метрів, і він не допускав подвійного тлумачення. 

Суд визнав ці слідчі експерименти допустимими доказами, пославшись на практику Верховного Суду, яка дозволяє моделювати умови події не безпосередньо на місці злочину. 

Окремо суд наголосив, що за Дисциплінарним статутом ЗСУ підлеглий не має права обговорювати, критикувати або оцінювати доцільність і тактику наказів командира, зокрема кількість боєкомплекту чи час висування. У вироку зазначено, що єдиноначальність є базовим принципом армії, а відповідальність за наслідки наказу несе командир, який його віддав. 

Суд також вказав, що пропозиції сержанта виконувати службу на автомобілі в тилу не звільняли його від обов’язку виконати бойове розпорядження і вирушити на позиції. 

За підсумками розгляду Шевченківський районний суд Дніпра визнав військового винним у тяжкому військовому злочині. Суд дійшов висновку, що сержант діяв із прямим умислом, свідомо порушив військову дисципліну та підірвав боєздатність підрозділу в умовах воєнного стану. 

Мобілізованого визнали винним за ч. 4 ст. 402 КК України та призначили йому 5 років позбавлення волі.